неділя, 24 листопада 2019 р.

Термінологія Артура Шопенгавера


Термінологія Артура Шопенгавера

«Світ як воля та уявлення»

Die Welt als Wille und Vorstellung

Перекладач: Іван Іващенко

Науковий редактор: Віталій Терлецький

Переклад здійснено з видання:
Arthur Schopenhauer. Die Welt als Wille und Vorstellung. In: Arthur Schopenhauer. Sämtliche Werke. Textkritisch bearbeitet und herausgegeben von Wolfgang Frhr. von Löhneysen. Bd. I und II. Berlin: Suhrkamp, 2017 (Bd. I) und 2015 (Bd. II).

Vorstellung (f.); Vorstellende (n.)

Уявлення; уявлювальне

Objektität (f.)

Об’єктність

anschaulich (die anschauliche Erkenntnis, die anschauliche Vorstellung, 
die anschauliche Welt), anschaulich machen

Спогляданний, споглядний; успогляднювати

erscheinend (die erscheinende Welt)

Явищний, з’явищний, феноменальний (з’явищний світ)

Einsicht/Absicht (f.)

Думка/задум*

Einbildungskraft (f.)

Сила виображення

Ursache (f.) und Wirkung (f.)

Причина та наслідок

Grund (m.) und Folge (f.)

Підстава та вислід

Satz vom Grunde

Принцип достатньої підстави

Schließen (n.)

Висновування

Ableiten (n.)

Виведення

Leiden (n.)

Страждання, зазнавання

Motiv (n.) und Quietiv (n.)

Мотив і квіетив (новотвір Шопенгавера)

grundlos

Безпідставний

Verstand (m.)

Розсуд

Wille (m.), Wollen (n.)

Воля, воління

Sichtbarkeit (f.)

Видність

Sichtbarwerden (n.), das Hervortreten in die Sichtbarkeit

Овиднення



*«Той, хто серйозно ставиться й переймається справою, що не веде до матеріальної користі, може не розраховувати на увагу сучасників. Він, либонь, здебільшого бачитиме, що тим часом позірність такої справи вбивається в силу та насолоджується славою у світі: і тут все гаразд. Позаяк справою треба перейматися заради неї самої, адже інакше вона зазнає невдачі, кожен-бо задум завжди загрожує небезпекою думці» (Передмова до другого видання).
Absicht der Einsicht Gefahr droht. Шопенгавер вдається тут до гри слів, натякаючи на те, що розуміння, думка (Einsicht) становить безкорисливий пошук істини, що не кориться минущим цілям, тобто намірові, задумові (Absicht), отже, він протиставляє філософську думку інструментальній раціональності.


середа, 20 листопада 2019 р.

Початок Canto Пауля Нізона


Пауль Нізон (н. 1929, Берн) – швайцарський письменник. У 1963 році вийшов друком його найвідоміший роман Canto. Колись знічев'я я починав його перекладати, проте вчасно збагнув, що мені це не до снаги. Але початок того перекладу ще зі студентських часів лишився. Німецька Нізона – потік новотворів, що вплетені в подеколи чудернацький синтаксис. Він намагається співати в прозі. 

У самій назві роману – тризначність. З одного боку, італійський іменник canto – спів, пісня. Це також дієслово cantare в першій особі однини теперішнього часу дійсного способу, тобто я співаю. Але іменник canto в італійській також означає кут, бік (приміром, вулиці, кімнати тощо), адже він буквально сидить в куті кімнати в Римі й пише роман.

Canto

Моєму другові Армінові Кесеру

Частина перша

   Батько, анітелень

   Мені стає завузько, я цього вже не витримую. Ця присвята чомусь, що, тут і там, щойно було й загуло. Сліпучий спалах, що його ні схопити, ні використати. Кола вогню, а за ними скупчення почуттів і зграйки думок, загони розвідників і шпигунів, які нічого не дають, натомість неминуче зникають безвісти. А втім, до цього світу Рима, що вихлюпується на мене, годі підступити: я, атлант? Ні. У відпустці? Ні. Розум і серце припинати до чогось, що ґвалтовно живе довкола мене й перетриває мене мільйон разів, невтороване? Ні. Не мати часу, бути заклопотаним, щоби нічого не робити. Я потребую всієї снаги для моєї витримки й дедалі метушливішого чатування-на-щось. Коли я увійду? Побачити б світ. 

   Слухай-но, світлино на стіні, чужоземний та фотографічно-сірий образ із минулого, яке вже відлунює, слухай, кажи щось, батьку, ти, з яким я збирав лаври, чиїм пагоном я є в цей час, а тепер також тут: я питаю тебе, тобі велося так само?

   В автобусі, зеленому, з водієм у чорному, що височіє, нога на гальмі, жене, вовтузиться й зупиняє; де люди настільки гордо, вишукано й розпружено проминають і все доладно рухається навіть у тисняві, коли обпечені сонцем, шорсткі червоні фасади, площі, церкви, ринки в сонячному світлі виринають і зникають у вікнах, червонувато, слухай, пильнуй, і раптом, мене розбуркали і добре розважили, а отже, захопили, вгамували, заспокоїли, бо всякчас трапляються площі, червонувато, червоно, фасади, крамниці, банальний день, шорсткий мов камінь і блискучо строкатий, чи маю я злякатися, тому що якраз тут постає з нічого і просувається вперед, струнка, на двох ногах, вдягнута, доглянута, тут, серед людей, публічно, в автобусі, зеленому, зеленому, що жене і гальмує, жене і гальмує, а байдужість і нудьгу провадить у красі крізь вулиці…: вільно рухається: жінка. Гола жінка, що лежить, хвиляста жінка з хвилею волосся, жінка з м’яким волоссям, гола, простує тут в автобусі, білими рукавичками хапається за поручень, «permesso» і розділяє людей, крізь яких вона крокує; простує, сідає, тут; роззирається, вільна і мовчазна: постала жінка, добре вдягнена, струнка і стримана, струнка, тут!
   Скажи, це від тебе, тобі велося так само, це від тебе? Чужинцю! Цей прекрасний сполох?
   Серед дня це було, день це був, усе каміння усіх мурів, палаців, церков, еклезій та ринків жовкло на сонці, цього неба, що виповнене морем, а ми – риф, і бензоколонки і величезні реклами, переважно з дівчатами лежма, – виблискували вдень. Разючо й барвисто.

   Ґазета – прекрасно чорна. Я не читаю її, але начепив її собі на стіну. Прекрасно чорно липне ґазета до білої стіни. І прекрасно масно і волого і добре з деручкими літерами прямував на стіну вміст ґазети. У моїй кімнаті, тут, у Римі, де я маю спокійно працювати, отже, писати, стіна до стіни з іншими стипендіатами моєї країни. Але що? Там їх відсилають, тут їх запрошують, щоби розшукати їхній талантик, щоби дати йому розквітнути подібно до капустяного листя і, за можливістю, розміром зі слоняче вухо. 
   Що мені тут робити? Я не знаю цього, – мети в гарних рамцях. Що я видивляюся там на стіні, прислуховуюсь до вулиці. Жахлива свобода такої невизначеності в прекрасному місті. Невизначеності заради батьківщини, яка визирає з-за плечей, чиї органи потребують звіту за незмарнований привілей, мати дозвіл на спокій, і патріотично чекати на бронювання плодів, якими зазвичай вибухають обдарування в прекрасному місті: слонячий гротеск. 
Воно не мерехтить, місто. Незаймано яскраво виблискують кольори багатьох, багатьох мурів. Пружно випинаються бані. Величні, претензійні пам’ятки, які, утім, давно вже стали природою. Фалічні лантухи. Червоні, червонуваті, коричневі і вохрові, мури. Обпалені сонцем мури, трохи крихкі, а всередині щільно синє небо. Так, тут живеться мов у прекрасній каменярні. Унизу. А сонце не далеко: у самому осередді, усередині неба, що наповнене сонцем. Тому мури такі червоні, тому життя таке легке й змарноване, люди такі м’які, лискучі й м’які. А зеленина настільки промовиста поруч із муром і камінням. Безчасна. Серйозна. Тривка. Висхла. Вічнозелена.

Недбалий переклад з німецької Івана Іващенка

неділя, 17 листопада 2019 р.

Шопенгаверів "Світ як воля та уявлення".


Die Welt als Wille und Vorstellung

Перекладач: Іван Іващенко

Науковий редактор: Віталій Терлецький

Переклад здійснено з видання:

Arthur Schopenhauer. Die Welt als Wille und Vorstellung. In: Arthur Schopenhauer. Sämtliche Werke. Textkritisch bearbeitet und herausgegeben von Wolfgang Frhr. von Löhneysen. Bd. I und II. Berlin: Suhrkamp, 2017 (Bd. I) und 2015 (Bd. II).


Приклади труднощів Шопенгаверового синтаксису та правопису.

1. Труднощі правопису.

У виданні барона Льонайзена в останньому абзаці § 15 конструкція fürs erste передана як складений прислівник, тоді як у виданнях СВУ середини 19 століття, а надто тих, що виходили в Ляйпцизі у видавництві Брокгауза, ця конструкція передається як für’s Erste, тобто становить контракцію für das erste Urteil та відсилає до попереднього речення. Хоча наприкінці 19 століття в Гале (Заале) у видавництві Ото Генделя також вжито складений прислівник fürs erste. Гадаю, сама на це видання взорувався Льонайзен.

Легко помітити на прикладі перекладів різними мовами, якими виданнями послуговувалися перекладачі. Варто, утім, зазначити, що від правопису залежить сенс речення, який, безперечно, зміниться.

§ 15 «Die Übereinstimmung, welche alle Seiten und Theile der Welt, eben weil sie zu einem Ganzen gehören, mit einander haben, muß auch in jenem abstrakten Abbilde der Welt sich wiederfinden. Demnach könnte in jener Summe von Urtheilen das eine aus dem andern gewissermaßen abgeleitet werden und zwar immer wechselseitig. Doch müssen sie hiezu für’s Erste/fürs erste daseyn und also zuvor, als unmittelbar durch die Erkenntnis der Welt in concreto begründet, aufgestellt werden, um so mehr, als alle unmittelbare Begründung sicherer ist, als die mittelbare: ihre Harmonie zu einander, vermöge welcher sie sogar zur Einheit eines Gedankens zusammenfließen, und welche entspringt aus der Harmonie und Einheit der anschaulichen Welt selbst, die ihr gemeinsamer Erkenntnißgrund ist, wird daher nicht als das Erste zu ihrer Begründung gebraucht werden; sondern nur noch als Bekräftigung ihrer Wahrheit hinzukommen».

«У тому абстрактному відображенні світу також має міститися узгодження, яке мають поміж собою всі сторони та частини світу, бо вони якраз належать до цілого. Як наслідок, у тій сумі суджень одне судження можна було би до певної міри виводити з іншого, і то завжди взаємно. Проте для цього вони мають спочатку (fürs erste) існувати, а отже, їх мають встановлювати наперед як безпосередньо обґрунтовані завдяки пізнанню світу in concreto, а надто тому, що будь-яке безпосереднє обґрунтування певніше за опосередковане. Тому взаємна гармонія суджень, завдяки якій вони навіть зливаються в єдність однієї думки та яка випливає з гармонії та єдності самого споглядного світу, який є їхньою спільною підставою пізнання, не використовуватиметься як перша річ для їхнього обґрунтування, а лише долучатиметься як підсилення їхньої істини».

Приклади різночитань für’s Erste/fürs erste (на основі італійських та англійських перекладів).

А) Італійські перекладачі обрали правильне рішення, витлумачивши fürs erste як складений прислівник (in primo luogo, prima):

Giorgio Brianese: «Ma per questo essi devono in primo luogo esistere e dunque devono prima essere posti come immediatamente fondati in concreto sulla conoscenza del mondo».

Sossio Giametta: «Tuttavia, per ciò, essi devono innanzi tutto esistere ed essere cioè in primo luogo enunciati come direttamente fondati in concreto sulla conoscenza del mondo».

Ada Vigliani: «Ma per ciò si richiede, prima, che i guidizi esistano, e vengano stabiliti come immediatamente fondati sulla conoscenza del mondo in concreto».

Б) Натомість автори двох англійських перекладів витлумачили як контракцію für das erste Urteil

Judith Norman, Alistair Welchman, Christopher Janaway: «But all the other judgments must be there for the first one to exist, and so they must be set up beforehand and grounded immediately in concrete cognition of the world».

R. B. Haldane, J. Kampe: «Yet to make the first judgment possible, they must all be present, and thus implied as prior to it in the knowledge of the world in the concrete»

За винятком E. F. J. Payne: «Yet in addition to this they must first exist, and therefore be previously laid down as immediately established through knowledge of the world in the concrete».

2. Труднощі синтаксису.

А) Приклад складно-сурядного речення, яке складається з цілої низки складно-підрядних речень. Це типове явище для Шопенгаверової філософської прози:

§ 23 «Wenn wir sie nun mit forschendem Blicke betrachten, wenn wir den gewaltigen, unaufhaltsamen Drang sehn, mit dem die Gewässer der Tiefe zueilen, die Beharrlichkeit, mit welcher der Magnet sich immer wieder zum Nordpol wendet, die Sehnsucht, mit der das Eisen zu ihm fliegt, die Heftigkeit, mit welcher die Pole der Elektrizität zur Wiedervereinigung streben, und welche, gerade wie die der menschlichen Wünsche, durch Hindernisse gesteigert wird; wenn wir den Krystall schnell und plötzlich anschießen sehn, mit soviel Regelmäßigkeit der Bildung, die offenbar nur eine von Erstarrung ergriffene und festgehaltene ganz entschiedene und genau bestimmte Bestrebung nach verschiedenen Richtungen ist; wenn wir die Auswahl bemerken, mit der die Körper, durch den Zustand der Flüssigkeit in Freiheit gesetzt und den Banden der Starrheit entzogen, sich suchen und fliehn, vereinigen und trennen; wenn wir endlich ganz unmittelbar fühlen, wie eine Last, deren Streben zur Erdmasse unser Leib hemmt, auf diesen unablässig drückt und drängt, ihre einzige Bestrebung verfolgend;– so wird es uns keine große Anstrengung der Einbildungskraft kosten, selbst aus sogroßer Entfernung unser eigenes Wesen wiederzuerkennen, jenes Nämliche, das in uns beim Lichte der Erkenntniß seine Zwecke verfolgt, hier aber, in den schwächsten seiner Erscheinungen, nur blind, dumpf, einseitig und unveränderlich strebt, jedoch, weil es überall Eines und das Selbe ist, – so gut wie die erste Morgendämmerung mit den Strahlen des vollen Mittags den Namen des Sonnenlichts teilt, – auch hier wie dort den Namen Wille führen muß, welcher Das bezeichnet, was das Sein an sich jedes Dinges in der Welt und der alleinige Kern jeder Erscheinung ist».

Я наважився перекласти це громіздке й важке для сприйняття речення так само одним реченням, хоча в більшості випадків я такі речення розбиваю на окремі складно-підрядні:

«Отож коли ми кинемо на ці явища дослідницьким оком, коли ми побачимо несамовите, нестримне поривання, з яким води стримлять в глибінь; настирливість, з якою магніт постійно обертається до північного бігуна; пожадання, з яким залізо лине до магніту; інтенсивність, з якою електричні полюси прагнуть возз’єднатися, та яка, на зразок інтенсивності людських бажань, зростає завдяки перешкодам; коли ми бачимо швидку й раптову кристалізацію з такою послідовністю утворення, яка, вочевидь, є лише різноспрямованим прагненням (цілком рішучим і точно визначеним), що його пройнято та затримано закляканням; коли ми зауважимо вибір, з яким тіла, звільнені й позбавлені кайдання цупкості в рідкому стані, притягаються й відштовхуються, об’єднуються та роз’єднуються; якщо, нарешті, ми цілком безпосередньо відчуваємо, коли якийсь тягар, чиє прагнення до землі перешкоджається нашим тілом, на це тіло тисне й напирає, йдучи за своїм єдиним прагненням; тоді нам не коштуватиме значних зусиль сили виображення впізнати навіть на такій великій відстані нашу власну сутність, а саме те, що в нас у світлі пізнання прямує до своїх цілей, але тут, у слабшому з його явищ, прагне наосліп, тьмяно, однобічно та незмінно, а проте, позаяк воно скрізь є одним і тим самим, на зразок першої ранкової заграви, яка так само зветься сонячним світлом, як і промені полудня, воно тут, як і там, мусить зватися волею, яка позначає те, що є буттям самим по собі всякої речі у світі та єдиним осердям будь-якого явища».

Б) Приклад різнотлумачень присвійного займенника, які змінюють суть думки:

§ 25 «Die Vielheit der Dinge in Raum und Zeit, welche sämmtlich seine Objektität sind, trifft daher ihn nicht und er bleibt, ihrer ungeachtet, untheilbar».

«Тому множинність речей в просторі та часі, які всі разом є об’єктністю волі, не заторкує волю та вона лишається неподільною, попри множинність».

Усі італійські перекладачі витлумачили «ihrer» як відсилання до часу й простору:

Ada Vigliani: «La pluralità delle cose nel tempo e nello spazio, costituenti nel loro insieme la sua oggettità, non la tocca punto: nonostante il tempo e lo spazio, la volontà resta indivisibile».

Giorgio Brianese: «Perciò la molteplicità delle cose nello spazio e nel tempo, che, nel loro insieme, costituiscono la sua oggettità, non la tocca affatto ed essa rimane, nonostante loro, indivisibile».

Sossio Giametta: «La pluralità delle cose nello spazio e nel tempo, quindi, che formano tutt’insieme la sua oggettità, non la riguarda ed essa rimane, nonostante quelli, indivisibile».

Тоді як лише автори останнього кембриджського перекладу витлумачили цей займенник як відсилання до простору й часу:

Judith Norman, Alistair Welchman, Christopher Janaway: «Thus, the multiplicity of things in space and time, which together constitute the objecthood of the will, fails to affect the will itself, and it remains indivisible in spite of them».

Автори ж попередніх перекладів англійською (правильно!) витлумачили цей присвійний займенник як відсилання до множинності (Vielheit):

R. B. Haldane, J. Kampe: «The multiplicity of things in space and time, which collectively constitute the objectification of will, does not affect the will itself, which remains indivisible notwithstanding it».

E. F. J. Payne: «Therefore, the plurality of things in space and time that together are the objectivity of the will, does not concern the will, which, in spite of such plurality, remains indivisible».


понеділок, 27 серпня 2018 р.

Міркування про вірш Унґаретті "Усесвіт"

Міркування про вірш Унґаретті "Усесвіт"

Сила моря в тім, що воно здатне бодай тимчасово позбавити тебе проблем, страхів, навіть передсудів і подарувати тобі надію на зміни та відживлення. Море промовляє до тих, хто вміє його слухати. У дитинстві ми намагаємося почути його відлуння в мушлі, яку дістаємо з рук батьків. Ця хитрість створює приємну ілюзію контролю над стихією. З часом і досвідом ми втрачаємо її, приходячи до моря зі сльозами на очах, що так само солоні, як і його води. Тоді почути море можна лише подолавши шлях болю, який споріднює тебе з цією стихією, роблячи вас єдиним цілим і даруючи свіжість, яку, за словами Унґаретті, можна дістати лише на марах:


УСЕСВІТ

З морем
я створив собі
мари 
свіжості

(Universo

Col mare
mi sono fatto
una bara
di freschezza)

субота, 30 червня 2018 р.

Сальваторе Квазимодо. І вмент падає вечір.

Сальваторе Квазимодо (1901-1968)

І ВМЕНТ ПАДАЄ ВЕЧІР

Кожен чується сам ув осерді землі
прошитий променем сонця:
і вмент падає вечір.

ED È SUBITO SERA

Ognuno sta solo sul cuor della terra
trafitto da un raggio di sole:
ed è subito sera.

***

ТИ БУДИШ ЖИТТЯ

Любові труд, зажура,
життя ти будиш
що всередині, глибоке, має імена
небес і садів.

Так ніби моя плоть
змінює дар зла.

TU CHIAMI UNA VITA

Fatica d'amore, tristezza,
tu chiami una vita
che dentro, profonda, ha nomi
di cieli e giardini.

E fosse mia carne
che il dono di male trasforma.

неділя, 10 червня 2018 р.

Музиль: "не так люди нівечать слова, як слова – людей".

Чудове Музилеве спостереження, в якому він грає на відмінності між Dichter (поет, що в Музилевому слововжитку означає письменник) та Schriftsteller (письмак, тобто він натякає на буквальне значення цього німецького іменника: шрифтовик, той, хто робить шрифти), Maler (маляр) і Malsteller (мазій). Якщо не помиляюсь, саме ущипливий Музиль винайшов слово Malsteller. Ориґінал тут: http://gutenberg.spiegel.de/buch/-6941/3


Роберт Музиль

Переклад з німецької Івана Іващенка

Переклад з видання: Robert Musil. Nachlaß zu Lebzeiten. - Rowohlt Taschenbuch Verlag: Hamburg, 2004. 66-69

Прижиттєвий спадок

ІІ

Недружні спостереження

Мазій

Якщо протягом багатьох років ви змушені відвідувати картинні виставки, то одного дня ви маєте винайти поняття мазія. Він має такий самий стосунок до маляра, як письмак до поета. Слово дає раду заплутаним явищам. Від початку нашого літочислення письмаки живуть з переробки десятьох заповідей Божих та кількох сюжетів, які вони успадкували від Античності. А тому припущення, що мазійство (Malstellerei) також живе з кількох чільних малярських ідей, не виглядає аж так неймовірно.
Стало б і десяти. Адже якщо правильно застосувати десять ідей, тобто змінюючи їхній порядок, тоді виявиться, даруйте мені, якщо помиляюся, що існує три мільйони шістсот двадцять вісім тисяч вісімсот різних комбінацій. Кожна з цих комбінацій була б іншою, а прецінь завжди тією ж. Знавець міг би запастися ще одним життям та підрахувати: один-два-три-чотири-пять, два-один-три-чотири-пять, три-два-один-чотири-пять тощо. Либонь, знавець обурився б, подумавши, що на його значливі здібності зазіхають.
Ба навіть здається, що після декількох сотень тисяч комбінацій знетерплюються самі мазії. Тоді вони змінюють «напрямок». Що таке напрямок, відразу впадає в око, щойно ви потрапляєте до виставкової зали. Це явище значно складніше розпізнати, коли ви опиняєтеся перед окремою картиною. Проте мистецькі школи, напрямки та часи можна чітко, мов візерунок на шпалерах, розрізнити, якщо вони розпросторені по багатьох стінах. А втім, здебільшого незрозуміло, як їх теоретично обґрунтовують. Та я не хочу діткнути цим мазіїв, вони-бо чесно працюють, багато можуть, і зосібна вони переважно є індивідуальностями. Однак промислова статистика водностайнює їх.
Зрештою, слід вказати на шкоду, якої їм завдають, їхні твори доступні публіці на стіні. Перевага книжок полягає у тім, що вони оправлені, а часто-густо нерозгорнуті. Через це вони довше залишаються відомими. Вони зберігають свіжість, а слава починається лише там, де про щось знають, але не знаються на цьому (wo man von einer Sache weiß, sie aber nicht kennt). Натомість мазії мають, либонь, іншу перевагу, адже їх значно частіше ніж письмаків «запитують» і «цінують». Якби не існувало торгівлі мистецтвом, як важко було би розрізняти чиїсь уподобання! Христос свого часу витурив гендлярів із храму: але я переконаний: якщо можна мати справжню віру, тоді її також можна було би продавати, і прикрашатися нею було б також можливо, і тоді у світі існувало би набагато більше віри, ніж зараз!
Інша перевага малярства у тім, що воно має техніку. Писати-бо годен кожен. Мабуть, малювати також може будь-хто, проте це не так відомо. Техніки й стилі винайшли заради того, щоби це приховати. Адже малювати так, як малює інший, на це здатен не кожен, цьому треба вчитися. Діти-малярі з народних шкіл, якими наразі слушно захоплюються, зрізаються на іспитах в академії мистецтв, а проте студенти академії, що беруться перевчатися, також мають докласти чимало зусиль, щоби замість своїх умовностей засвоїти дитяче малювання. Як не є, а можна уважати історичною помилкою те, що майстри створюють школи, – їх створюють учні!
Якщо придивитися, неправда також у тім, що будь-хто може писати, навпаки, цього ніхто не може, натомість усі лише записують чи списують. Годі уявити, що сьогодні хтось написав би вірш Ґете. Якби ж завдяки якомусь диву його написав сам Ґете, тоді це був би застарілий та досить сумнівний новий, хоча й прекрасний старий вірш! Чи існує якесь інше пояснення цій містерії, окрім того, що, здається, цей вірш не списано з жодного сучасного, хіба що з таких віршів, які самі були списані з нього? Одночасність завжди означає списування. Наші пращури писали прозу довгими, гарними, мов локони покучерявленими реченнями, ми ж, хоча й також вчилися писати в школі таким побитом, пишемо коротшими, приземленішими реченнями, і ніхто в усьому світі не годен звільнити свої думки від мовної сукні свого часу. А тому жодна людина не знає, скільки з тогощо вона пише, вона так само має на увазі, а під час писання не так люди нівечать слова, як словалюдей.
Отже, мабуть, також не кожен вміє малювати? Вочевидь, маляр цього не вміє, не вміє в тому сенсі, якого малюванню надає мазій. На думку своїх сучасників, маляр і поет завжди спочатку є тими, хто не вміють того, що вміють мазії та письмаки. А тому багатьох письмаків навіть визнають поетами, а мазіїв – малярами. Відмінність між ними виявляється зазвичай тоді, коли вже запізно. Адже тоді вже наявна нова генерація ремісників, яка вже вміє робити те, чому маляр та поет лише щойно навчилися.
З цим, либонь, також повязане те, що, здається, малярі та поети завжди належать минулому чи майбутньому. На них завжди чекають або нарікають на їхню відсутність. Але якщо зявляється-таки один з плоті й крові, його не завжди зараховують до справжніх.

субота, 26 травня 2018 р.

Вибрані не(в)д(б)алі переклади віршів Джузеппе Унґаретті

Мої спроби перекладати італійську поезію 20 століття зазнали жаскої кораблетрощі, від якої, утім, я дістав дещицю осолоди.

Ось деякі з моїх досі ніде не публікованих перекладів поезії Джузеппе Унґаретті (1888-1970). Більшість віршів походять з його збірки Naufragi (Кораблетрощі), яку він написав наприкінці Першої світової війни, солдатом якої був. У віршах панує тема смерті й відживлення.

УСЕСВІТ

З морем
я створив собі
мари 
свіжості

(Universo

Col mare
mi sono fatto
una bara
di freschezza)

ЗАХІД

Цера неба
будить оазу
в кочовика кохання

(TRAMONTO

Il carnato del cielo
sveglia oasi
al nomade d’amore)

СЬОГОДНІ УВЕЧЕРІ

Поренчата леготу
підтримують сьогодні увечері 
мою тугу

(STASERA

Balaustrata di brezza
per appoggiare stasera
la mia malinconia)

НУДЬГА

І ця ніч мине

Довкола ця самотність
хитка тінь трамвайних дротів
на вологому асфальті

Дивлюся на голови дрожкарів
що в напівсні
хитаються

(NOIA

Anche questa notte passerà

Questa solitudine in giro
titubante ombra dei fili tranviari
sull’umido asfalto

Guardo le teste dei brumisti
nel mezzo sonno
tentennare)

РАНОК

Просвітлююся
безміром

(MATTINA

M’illumino
d’immenso)

ІНША НІЧ

У цьому мороці
зі скутими
руками
упізнаю
свій лик

Я чуюся
занедбаним у безкраї

(UN’ALTRA NOTTE

In quest’oscuro
colle mani
gelate
distinguo
il mio viso

Mi vedo
abbandonato nell’infinito)

ПОЧАТОК ВЕЧОРА

Життя спустошується
у прозорому сходженні
тужавих хмар
вишитих сонцем

(INIZIO DI SERA

La vita si vuota
in diafania ascesa
di nuvole colme
trapunte di sole)

ПЕРЕТВОРЕННЯ

Я
притулився до могили
з іржавої мерви

Ядучий біль
вибухає та роїться
від масних борозен

Чуюся гідним паростком
людей землі

У прикутих до неба та змін його
очах чоловіка
чуюся морхлим 
мов корина
морви яку він підтинає

Відчуваю себе
в дитячих обличчях
мов рожевий плід
розпечений
між голих дерев

Ніби хмарину
мене пронизує
сонце

Почуваюся розпорошеним
у цілунку
що мене випалює
і гамує

(TRASFIGURAZIONE)

Sto
addossato a un tumulo
di fieno bronzato

Un acre spasimo
scoppia e brulica
dai solchi grassi

Ben nato mi sento
di gente di terra

Mi sento negli occhi
attenti alle fasi
del cielo
dell'uomo rugato
come la scorza
dei gelsi che pota

Mi sento
nei visi infantili
come un frutto rosato
rovente
fra gli alberi spogli

Come una nuvola
mi filtro
nel sole

Mi sento diffuso
in un bacio
che mi consuma
e mi calma