Чудове Музилеве спостереження, в якому він грає на відмінності між Dichter (поет, що в Музилевому слововжитку означає письменник) та Schriftsteller (письмак, тобто він натякає на буквальне значення цього німецького іменника: шрифтовик, той, хто робить шрифти), Maler (маляр) і Malsteller (мазій). Якщо не помиляюсь, саме ущипливий Музиль винайшов слово Malsteller. Ориґінал тут: http://gutenberg.spiegel.de/buch/-6941/3
Роберт Музиль
Переклад з німецької Івана Іващенка
Переклад з видання: Robert Musil. Nachlaß zu Lebzeiten. - Rowohlt Taschenbuch Verlag: Hamburg, 2004. 66-69
Прижиттєвий спадок
ІІ
Недружні спостереження
Мазій
Якщо протягом багатьох років ви змушені відвідувати картинні виставки, то одного дня ви маєте винайти поняття мазія. Він має такий самий стосунок до маляра, як письмак до поета. Слово дає раду заплутаним явищам. Від початку нашого літочислення письмаки живуть з переробки десятьох заповідей Божих та кількох сюжетів, які вони успадкували від Античності. А тому припущення, що мазійство (Malstellerei) також живе з кількох чільних малярських ідей, не виглядає аж так неймовірно.
Стало б і десяти. Адже якщо правильно застосувати десять ідей, тобто змінюючи їхній порядок, тоді виявиться, – даруйте мені, якщо помиляюся, – що існує три мільйони шістсот двадцять вісім тисяч вісімсот різних комбінацій. Кожна з цих комбінацій була б іншою, а прецінь завжди тією ж. Знавець міг би запастися ще одним життям та підрахувати: один-два-три-чотири-п’ять…, два-один-три-чотири-п’ять…, три-два-один-чотири-п’ять… тощо. Либонь, знавець обурився б, подумавши, що на його значливі здібності зазіхають.
Ба навіть здається, що після декількох сотень тисяч комбінацій знетерплюються самі мазії. Тоді вони змінюють «напрямок». Що таке напрямок, відразу впадає в око, щойно ви потрапляєте до виставкової зали. Це явище значно складніше розпізнати, коли ви опиняєтеся перед окремою картиною. Проте мистецькі школи, напрямки та часи можна чітко, мов візерунок на шпалерах, розрізнити, якщо вони розпросторені по багатьох стінах. А втім, здебільшого незрозуміло, як їх теоретично обґрунтовують. Та я не хочу діткнути цим мазіїв, вони-бо чесно працюють, багато можуть, і зосібна вони переважно є індивідуальностями. Однак промислова статистика водностайнює їх.
Зрештою, слід вказати на шкоду, якої їм завдають, – їхні твори доступні публіці на стіні. Перевага книжок полягає у тім, що вони оправлені, а часто-густо нерозгорнуті. Через це вони довше залишаються відомими. Вони зберігають свіжість, а слава починається лише там, де про щось знають, але не знаються на цьому (wo man von einer Sache weiß, sie aber nicht kennt). Натомість мазії мають, либонь, іншу перевагу, адже їх значно частіше ніж письмаків «запитують» і «цінують». Якби не існувало торгівлі мистецтвом, як важко було би розрізняти чиїсь уподобання! Христос свого часу витурив гендлярів із храму: але я переконаний: якщо можна мати справжню віру, тоді її також можна було би продавати, і прикрашатися нею було б також можливо, і тоді у світі існувало би набагато більше віри, ніж зараз!
Інша перевага малярства у тім, що воно має техніку. Писати-бо годен кожен. Мабуть, малювати також може будь-хто, проте це не так відомо. Техніки й стилі винайшли заради того, щоби це приховати. Адже малювати так, як малює інший, – на це здатен не кожен, цьому треба вчитися. Діти-малярі з народних шкіл, якими наразі слушно захоплюються, зрізаються на іспитах в академії мистецтв, а проте студенти академії, що беруться перевчатися, також мають докласти чимало зусиль, щоби замість своїх умовностей засвоїти дитяче малювання. Як не є, а можна уважати історичною помилкою те, що майстри створюють школи, – їх створюють учні!
Якщо придивитися, неправда також у тім, що будь-хто може писати, навпаки, цього ніхто не може, натомість усі лише записують чи списують. Годі уявити, що сьогодні хтось написав би вірш Ґете. Якби ж завдяки якомусь диву його написав сам Ґете, тоді це був би застарілий та досить сумнівний новий, хоча й прекрасний старий вірш! Чи існує якесь інше пояснення цій містерії, окрім того, що, здається, цей вірш не списано з жодного сучасного, хіба що з таких віршів, які самі були списані з нього? Одночасність завжди означає списування. Наші пращури писали прозу довгими, гарними, мов локони покучерявленими реченнями, ми ж, – хоча й також вчилися писати в школі таким побитом, – пишемо коротшими, приземленішими реченнями, і ніхто в усьому світі не годен звільнити свої думки від мовної сукні свого часу. А тому жодна людина не знає, скільки з того, що вона пише, вона так само має на увазі, а під час писання не так люди нівечать слова, як слова – людей.
Отже, мабуть, також не кожен вміє малювати? Вочевидь, маляр цього не вміє, не вміє в тому сенсі, якого малюванню надає мазій. На думку своїх сучасників, маляр і поет завжди спочатку є тими, хто не вміють того, що вміють мазії та письмаки. А тому багатьох письмаків навіть визнають поетами, а мазіїв – малярами. Відмінність між ними виявляється зазвичай тоді, коли вже запізно. Адже тоді вже наявна нова генерація ремісників, яка вже вміє робити те, чому маляр та поет лише щойно навчилися.
З цим, либонь, також пов’язане те, що, здається, малярі та поети завжди належать минулому чи майбутньому. На них завжди чекають або нарікають на їхню відсутність. Але якщо з’являється-таки один з плоті й крові, його не завжди зараховують до справжніх.
